Сьогодні брекети асоціюються з акуратними металевими чи керамічними дугами, що майже непомітні на зубах. Але перші ортодонтичні системи ХХ століття виглядали зовсім інакше — масивно, незручно й навіть трохи моторошно.

На початку століття ортодонтія лише формувалася як окрема галузь стоматології. Перші брекети виготовлялися з металевих кілець і дротів, які охоплювали кожен зуб окремо. Матеріалом слугував золото, бо воно було пластичним і не іржавіло, хоч і коштувало дорого. Систему кріпили вручну, а регулювання проводили плоскогубцями просто в роті пацієнта — процедура була доволі болісною.

У 1920–30-х роках з’явилися стальні брекети — вони були міцнішими й доступнішими. Але конструкції все ще займали багато місця в роті, натирали слизову й вимагали тривалого носіння. Водночас саме тоді почали формуватися основні принципи сучасної ортодонтії — контроль сили натягу дуги, фіксація положення зубів та поступове їх вирівнювання.

Справжній прорив стався у 70-х роках, коли американський ортодонт Лоуренс Ендрюс представив систему “pre-adjusted edgewise” — прообраз сучасних брекетів із пазами для дроту. Завдяки спеціальним клеям їх почали приклеювати безпосередньо до поверхні зуба, відмовившись від масивних кілець.

З того часу брекети стали меншими, естетичнішими й комфортнішими. Від громіздких металевих конструкцій до непомітних сапфірових чи навіть прозорих елайнерів — шлях столітнього вдосконалення довів: красива усмішка тепер доступна без болю і страху.